Сайт університету
Факультети та підрозділи
Юридичний факультет – один з наймолодших і водночас один з найдавніших факультетів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Він бере свій початок від моменту заснування Харківського університету – найстарішого університету Східної Європи.
Університет був започаткований у 1804 році, насамперед завдяки «співчуттю та матеріальній підтримці Харківської громади».
Заснування Харківського університету справедливо пов’язують із особистістю Василя Назаровича Каразіна, поміщика с. Кручик, Слобідсько-Української губернії. Саме він був справжнім ініціатором та «рушійною силою» створення університету в Харкові: йому належала сама ідея відкриття університету; він переконав харківське дворянство та купецтво у необхідності започаткування університетської освіти і схилив його до пожертвування коштів, спрямованих на реалізацію університетського проєкту; він доклав значних зусиль у столиці, щоб дістати дозвіл на відкриття університету, звертався з безліччю прохань, скарг і клопотань до різних відомств – міністерства фінансів, міністерства освіти, міністерства внутрішніх справ та інших, – від яких залежала доля його улюбленого дітища; він зробив дуже багато для облаштування університету на першому етапі його функціонування.
Суспільна підтримка ідеї заснування університету стала тим вирішальним фактором, що перетворив провінційний на той час Харків на справжнє університетське місто, науковий і культурний центр, столицю просвітництва України.
Харківський університет було відкрито 17 січня 1805 року; через дванадцять днів, 29 січня, в університеті розпочалися аудиторні заняття (лекції).
Історію юридичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна можна умовно поділити на п’ять періодів – за кількістю «пережитих» факультетом статутів (за імперської доби таких статутів було чотири):
П’ятий, сучасний період розпочався у 2004 році з прийняття рішення про відновлення юридичного факультету у стінах Харківського університету.
Перший університетський Статут був затверджений 5 листопада 1804 року. Він був загальним для всіх університетів імперії і передбачав навчально-наукову організацію, побудовану на принципах колегіальності та автономії, до структури якої входило чотири відділення або факультети:
Перше відділення – морально-політичних наук (або, як його тоді ще називали, етико-політичних наук) і було зародком юридичного факультету.
Кожне відділення складалося з кафедр, які представляли основні наукові напрямки того часу. Їх мало бути 28 – за кількістю професорів (кожен професор представляв собою кафедру, науковий напрямок).
На етико-політичному відділенні першого періоду існували такі кафедри:
За Статутом 1804 року факультет мав широкі повноваження з питань забезпечення навчального процесу та викладення навчальних дисциплін. Так, факультет відповідав за:
1) складання навчального плану з кожної дисципліни;
2) щорічне визначення системи і порядку викладання факультетських дисциплін, розподіл навчального часу;
3) екзаменування осіб на ступені, які університет має право присуджувати;
4) розгляд промов, підготованих для оголошення на урочистих зборах;
5) обрання тем конкурсних задач з об’явою винагороди, підведення підсумків конкурсу;
6) інспектування казеннокоштних і своєкоштних студентів, діяльність з організації занять в училищах (керівництво училищами за Статутом 1804 року було покладено на університети);
7) публікацію наукових робіт (в тому числі перекладів з іноземної мови) в місцевих журналах і Журналі Міністерства освіти.
На початку існування перед Харківським університетом постала проблема забезпечення професорсько-викладацькими кадрами.
Пошук кандидатів на штатні посади професорів та викладачів Університету розпочали ще наприкінці 1802 року В.Н. Каразін та С.О. Потоцький. Результатом їхніх дій стало затвердження на посаду перших чотирьох професорів, серед яких був блискучий юрист, талановитий педагог і адміністратор І. Ф. Тимковський. Професор І.Ф. Тимковський мав величезний педагогічний досвід і рідкісну любов до шкільної справи; його видатні заслуги у справі первісної організації Університету та доуніверситетської освіти були оцінені, коли в 1811 році, при виході І.Ф. Тимковського у відставку, університетське правління постановило внести до журналу такий запис: «Університет завжди з величезною вдячністю буде згадувати, що устрій багатьох училищ у нашому окрузі, тепер повносилих, завдячує розсудливості, завзятості і невтомній праці проф. Тимковського». За два роки до виходу у відставку проф. І.Ф. Тимковський був обраний деканом юридичного факультету.
Першим деканом факультету був філософ проф. Й.Б. Шад, який викладав філософію, логіку, латинську мову та літературу, психологію, естетику, німецьку літературу. Йоган Баптіст (Іван Єгорович) Шад, одна з найсуперечливіших постатей університету за весь час його існування, народився в 1758 році в с. Мюрсбах (Німеччина) в сім’ї селянина. У 14 років він вступив до єзуїтської семінарії. Складаючи вступний іспит з латинської мови, Й. Шад виявив найгірші знання, і ще тоді вирішив для себе, що зробить все можливе, щоб знати латину досконало. Будучи професором, синтезував різні філософські системи, був оригінальним і самостійним мислителем. За вільнодумство був звільнений з університету і висланий за межі Російської імперії.
Відомий економіст, професор Л. Якоб читав студентам юридичного факультету правознавство, державознавство, політологію, економіку, німецьку літературу.
Колега проф. Л. Якоба, на той час ад’юнкт, згодом – професор, Й. Ланг під час перебування у Харкові (1803–1820 рр.), окрім загального цивілізаційного та народного права (саме так на той час іменувалося право міжнародне), і природного права, викладав значну кількість інших навчальних дисциплін, а саме: дипломатику; державне господарство; народну економію та політичну арифметику; науку про суспільні прибутки; науку про фінанси, поліцію та державні прибутки; політичну економію; логіку та метафізику. У період своєї науково-викладацької діяльності в Харківському університеті Й. Ланг видав друком дві значних праці: «Меber dег obersten Grundsatz der politischen Оeconomie» («Про вищий принцип політичної економії», Рига, 1807) та «Grundlinien der politischen аritmetik» («Основи політичної арифметики», Харків, 1811).
Отже, завдяки професорам І.Ф. Тимковському, Й. Шаду, Л. Якобу та Й. Лангу, що вели більшість дисциплін на семи кафедрах факультету, було забезпечено викладання філософії, російського права, логіки, політекономії, латині, риторики. Щодо богословських наук, які мали читатися священиками, призначеними Св. Синодом, то довгий час ці науки було нікому викладати.
За Статутом 1894 року, факультет складався з професорів та ад’юнктів, очолювався деканом, який обирався з ординарних професорів. Деканами факультету в період з 1804 року по 1835 рік були: проф. Й. Шад, проф. І.Ф.Тимковський, проф. Ф. Швейкарт, проф. Б.О. Рейт, проф. К.П. Паулович, протоієрей О.О. Могилевський, проф. Г.М. Данилович, проф. Т.Ф. Степанов.
Заповнення вакантних місць на кафедрах Харківського університету було нерівномірним і розтягнулося на багато років. Дані з цього приводу, що наводяться різними дослідниками, є суперечливими, проте у будь-якому разі університет розпочав роботу, коли в його штаті не вистачало майже половини викладачів, в тому числі 17 професорів. Однак професійний рівень харківських освітян – як місцевих, так і іноземців – був високим, причому етико-політичне відділення виявилося одним із найкраще укомплектованих.
Другий період історії юридичного факультету розпочинається 26 червня 1835 року із прийняттям нового Загального Статуту Університетів. Відповідно до Статуту на етико-політичному відділенні було змінено перелік кафедр (їхня кількість, у порівнянні зі Статутом 1804 року, залишилася незмінною – сім):
Статут 1835 року вводить п’ять кафедр із вітчизняного законодавства (замість однієї), а також нову науку – енциклопедію законознавства.
Церковні дисципліни не належать до жодного з факультетів, але призначені для всіх православних студентів.
Статут залишив колегіальну форму вирішення багатьох питань внутрішнього устрою; ректор, професори та ад’юнкти обираються Радою, декан – факультетом, і затверджуються Міністерством освіти. Одночасно із цим Статут розширив повноваження попечителя, який мав тепер вживати «всі заходи для процвітання університету».
Для заміщення вакантних кафедр, поряд із обранням, були передбачені ще два нових способи: конкурс, що оголошувався радою університету з дозволу попечителя, і призначення, що здійснювалося міністром, який, за власним розсудом, міг призначати по вакантним кафедрам професорів та ад’юнктів з числа молодих людей, які «відрізняються вченістю і талантом викладання». Таким чином, Статут 1835 року значно звузив університетську автономію, елементи якої зберігалися ще протягом одинадцяти років.
В 1846 році Університет було підпорядковано військовому генерал-губернатору; Раду позбавлено права обирати ректора, право факультету обирати декана обмежено; викладання здійснювалося виключно в межах програмам, які затверджувалися ректором; припинилося відправлення молодих людей за кордон для подальшого навчання; кількість студентів в університеті не мала перевищувати 300 осіб.
Влада попечителя розширювалася; Міністерство освіти отримало право призначати на посади викладачів, яким часто зловживало, що мало наслідком заворушення серед студентів. Прагнучи, щоб придушити студентське невдоволення Міністерство видало інструкцію:
«1) Довести до відома студентів Харківського університету, що вони не мають законного права виявляти прилюдно своїм професорам знаки схвалення (шляхом оплесків тощо) або засудження (шиканням, свистом, виходом з аудиторії тощо).
2) Зобов’язати деканів спостерігати за лекціями професорів, яким поставити в обов’язок, не захоплюючись суєтним шуканням популярності серед студентів, сумлінно виконувати свою роботу і морально впливати на своїх слухачів, спрямовуючи їхні розуми до істинної мети просвіти з урахуванням суспільного порядку та підпорядкуванням встановленій владі».
На другий період історії факультету припадає робота професорів Г.С. Гордієнкова, М.П. Клобуцького, О.В. Куніцина, О.М. Міцкевича (рідного брата видатного польського поета А. Міцкевича), І.В.Платонова, С.В.Пахмана, А.Г. Станіславського (всі вони, крім проф. М.П. Клобуцького, у різні часи обіймали посаду декана юридичного факультету), а також початок наукової та педагогічної діяльності ад’юнктів О.І. Палюмбецького та Д.І. Каченовського.
Наприкінці другого періоду стають очевидними недоліки університетської організації: усунення університетів від вирішення питань, які стосувалися їхнього внутрішнього життя; зменшення кількості професорів, внаслідок чого багато кафедр були вакантними.
18 червня 1863 року приймається новий Статут, який, у порівнянні зі Статутом 1835 року, підняв статус університетів.
Статут 1863 року надав університетам самостійності, в основу якої було покладено положення Статуту 1804 року, передбачено принцип виборності всіх університетських посад.
Для заміщення вакантних кафедр, за Статутом 1863 року, існували такі способи: обрання Радою, конкурс і безпосереднє призначення міністром (останнє – в тому випадку, коли кафедра не буде заміщена протягом року кандидатом, що обирається).
Із тим, щоб Рада мала достатню кількість кандидатів для заміщення вакантних кафедр та посад, факультету було надано право: залишати при університеті молодих людей стипендіатами для «приготування до професорського звання»; клопотати про їхнє навчання закордоном; присуджувати молодим людям звання приват-доцентів.
Статут 1863 року передбачав збільшення кількості кафедр: на юридичному факультеті замість 7 кафедр у складі 8 професорів та 2 ад’юнктів засновувалося 13 кафедр у складі 13 професорів та 6 доцентів.
За Статутом 1863 року факультет був представлений такими кафедрами:
Слід зазначити, що саме в третій період на юридичному факультеті навчалася найбільша кількість студентів: так, наприкінці 1865 року кількість студентів-юристів (323 особи) перевищувала загальну кількість студентів усіх інших спеціальностей (222 особи).
Посаду декана юридичного факультету в 1863-1884 рр. обіймали: проф. О.І. Палюмбецький, проф. А.Г. Станіславський, проф. Д.І. Каченовський, проф. І.П. Сокальський, проф. А.М. Стоянов.
Статут 1884 року ліквідував університетську автономію, скасував принцип виборності при заміщенні вакантних посад; відтепер призначення на посаду залежало від міністра, причому факультет не мав права виступати з рекомендаціями щодо призначення. Міністр міг оголосити конкурс для обрання на вакантну кафедру, до участі в якому допускалися особи, що мали ступінь доктора, пізніше – ступінь магістра. Декан факультету обирався попечителем і затверджувався міністром терміном на чотири роки. Декан обирав секретаря факультету з професорів строком на чотири роки, якого за поданням ректора затверджував попечитель університету.
У 1884 році на факультеті існували такі кафедри:
Деканами юридичного факультету в цей період були професори А.М.Стоянов, М.М. Алексеєнко, Л.Н. Загурський, М.А.Остроумов. Науково-викладацьку діяльність на факультеті здійснювали професори М.А. Гредескул, І.П. Сокальський, Г.Ф. Шершеневич, Л.Є. Владимиров, В.П. Даневський, І.І. Дитятін, Г.М. Цехановецький, М.П. Чубинський, О.О. Алексєєв та інші.
У 1920 році Комісія у справах реформування вищої школи при Наркомосвіти УРСР приймає Інструкцію про тимчасову організацію вищої школи в Україні, яка наказувала заняття на юридичних факультетах «...повністю припинити і організаційні їх форми без шкоди для інвентарю рішучо ліквідувати... Вивчення правових дисциплін забезпечується в найближчі часи, для чого буде використаний і необхідний викладацький персонал юридичних факультетів».
Одним з останніх випускників факультету, що прославив свою alma mater, був професор Володимир Михайлович Корецький (1890-1984), випускник Харківського університету 1916 року, доктор юридичних наук, професор, академік АН УРСР, директор Інституту держави та права АН УРСР. В.М. Корецький став першим вітчизняним вченим, який увійшов до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації, був членом і першим заступником голови Комісії ООН з прав людини, обіймав посаду віце-президента Міжнародного Суду ООН.
Відродження юридичного факультету розпочалося в 2001 році, коли за наказом ректора № 0202-4079 від 31.08.2001 року в межах філософського факультету Університету було створено кафедру правознавства.
У 2002 та 2003 роках філософський факультет проводив набір студентів за спеціальністю «правознавство», які після закінчення навчання мали отримати освітньо-кваліфікаційний рівень «молодший спеціаліст». У 2002 році набір складав 34 особи, у 2003 році – 35 осіб. Згодом (після відкриття юридичного факультету) студентів цих двох груп було переведено з філософського на юридичний факультет.
У квітні 2004 року Університет отримав ліцензію ДАК Міністерства освіти і науки України на підготовку студентів за спеціальністю «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Навесні 2004 року кількість кафедр з правознавчих дисциплін збільшується: створено кафедру кримінально-правових дисциплін та кафедру цивільно-правових дисциплін, таким чином у межах філософського факультету з весни 2004 року діє три кафедри, на яких читаються юридичні науки.
Виходячи з останньої обставини, а також враховуючи те, що «…кількість студентів денної форми навчання, які навчаються за спеціальністю «правознавство» і суміжними спеціальностями, враховуючи прийом на 1 курс у 2004 році, перевищить 200 осіб», Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на створення в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна юридичного факультету.
Оформлення юридичного факультету як самостійної університетської одиниці завершується Наказом ректора № 0202-1/088 від 1.06. 2004 року:
«1. Створити в Університеті юридичний факультет з1.06. 2004 року.
2. Доручити юридичному факультету підготовку фахівців за напрямом «право» освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».
3. Включити до складу юридичного факультету кафедру державно-правових дисциплін, кафедру кримінально-правових дисциплін, кафедру цивільно-правових дисциплін.
4. Призначити виконуючою обов’язки декана юридичного факультету завідуючу кафедрою державно-правових дисциплін, к.ю.н. Кагановську Т.Є.».
Сьогодні підготовка фахівців на юридичному факультеті здійснюється за освітніми програмами «Право» та «Міжнародне право», під час засвоєння яких передбачено заохочення здобувачів вищої освіти до ролі автономних і відповідальних суб’єктів освітнього процесу; створення освітнього середовища, орієнтованого на задоволення потреб та інтересів здобувачів вищої освіти, зокрема надання можливостей для формування індивідуальної освітньої траєкторії; побудову освітнього процесу на засадах взаємної поваги і партнерства між учасниками освітнього процесу.
Важливим елементом підготовки правника є навчальна та виробнича практика, яку здобувачі проходять в судах, правоохоронних органах, органах прокуратури, установах Міністерства юстиції України, юридичних департаментах та відділах органів державної влади та місцевого самоврядування, юридичних службах підприємств, установ та організацій та ін. Окрім того, на факультеті працює практико-освітній центр «Юридична допомога», де студенти під керівництвом досвідчених юристів надають безоплатну правову допомогу малозабезпеченим верствам населення, проводять правороз’яснювальну роботу на підприємствах, в установах та організаціях, беруть участь у проведенні наукових конференцій, лекцій, круглих столів, семінарів.
На факультеті запроваджено наукове співробітництво на вітчизняному і міжнародному рівні, що сприяє повноцінній підготовці фахівців. Успішно реалізуються міжнародні науково-освітні проєкти, в межах яких відбувається навчання та стажування, проводяться відкриті лекції відомих правників з провідних університетів світу.
Випускники юридичного факультету за спеціальністю 081 «Право» можуть працювати в органах виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування, у громадських організаціях, на підприємствах та в організаціях усіх форм власності.
Випускники юридичного факультету за спеціальністю 293 «Міжнародне право» мають перспективи працевлаштування в органах зовнішніх зносин, міжнародних міждержавних і недержавних організаціях, органах виконавчої та судової влади; органах місцевого самоврядування; громадських організаціях.
На юридичному факультеті діє аспірантура, яка готує здобувачів третього рівня вищої освіти (доктора філософії (PhD)) за спеціальностями 081 Право та 293 Міжнародне право, а також докторантура, яка готує здобувачів наукового рівня вищої освіти (доктор юридичних наук).
Структурно факультет складається з 5-ти кафедр:
Декан факультету – д.ю.н., проф., Серьогін Віталій Олександрович.
Освітню діяльність на юридичному факультеті здійснює понад 80 науково-педагогічних працівників, понад 15 з яких – доктори юридичних наук і 39 – кандидати наук та доктори філософії.
-
-
-
-
Факультет у соціальних мережах: