Головна

Історія факультету

Вчена рада

Методична комісія

Кафедри

Керівництво

Юридична клініка
  Кримінологічна лабораторія

Консультаційний центр

Абітурієнту

Студенту

Наукове життя

Foreign students

Інформаційний пакет

Міжнародне співробітництво

Працевлаштування
Головна Контакти Карта сайту
Архів новин
Контакти
Фотогалерея
Випускники
English version
Профспілкова організація

Юридичний факультет: Історія та Сучасність

Юридичний факультет – один з наймолодших факультетів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Він бере свій початок від моменту заснування Харківського імператорського університету – найстарішого університету Східної Європи.


Університет був започаткований за указом царя Олександра І у 1804 році. На відміну від інших університетів Російської Імперії – Московського, Казанського, Петербурзького, створених за прямою вказівкою держави, Харківський університет з’явився завдяки “співчуттю та матеріальній підтримці Харківської громади”.

Заснування Харківського університету справедливо пов’язують із особистістю Василя Назаровича Каразіна, поміщика с. Кручик, Слобідсько-Української губернії.


Саме він є справжнім “винуватцем” існування університету в Харкові: йому належала сама ідея відкриття університету; він переконав харківське дворянство у необхідності започаткування університетської освіти і схилив його до пожертвування коштів, спрямованих на реалізацію університетського проекту; він доклав значних зусиль у столиці, щоб дістати Височайшого дозволу на відкриття університету, звертався з безліччю прохань, скарг і клопотань до різних відомств – міністерства фінансів, міністерства освіти, міністерства внутрішніх справ та інших, – від яких залежала доля його улюбленого дітища, і навіть отримав “милостиву догану” від Государя за свою занадто активну діяльність ; він зробив дуже багато для устрою університету на першому етапі.

Суспільна підтримка ідеї заснування університету стала тим вирішальним фактором, що перетворив у той час провінційний Харків на університетське місто, науковий і культурний центр, столицю просвітництва України.

Харківський імператорський університет було відкрито 17 січня 1805 року; через дванадцять днів, 29 січня, в університеті розпочалися аудиторні заняття (лекції).

Історію розвитку юридичного факультету можна поділити на п’ять періодів – за кількістю “пережитих” факультетом статутів (за часів Харківського імператорського університету таких статутів було чотири): перший період 1804-1835 рр.; другий період 1835-1863 рр.; третій період 1863-1884 рр.; четвертий період 1884-1920 рр. (закриття юридичного факультету). П’ятий, сучасний період розпочався у 2004 році з прийняття рішення про відновлення юридичного факультету у стінах Харківського університету.

Перший період (1804-1835 рр.)
Перший університетський Статут був Височайше затверджений 5 листопаду 1804 року. Він був загальним для всіх університетів Імперії і передбачав навчально-наукову організацію, побудовану на принципах колегіальності та автономії, до структури якої входило чотири відділення або факультети: 1) моральних і політичних наук; 2) словесних наук; 3) фізичних і математичних наук; 4) лікарських і медичних наук. Перше відділення – морально-політичних наук (або, як його тоді ще називали, етико-політичних наук) і є юридичний факультет.

Кожне відділення складалося з кафедр, які представляли основні наукові напрямки того часу. Їх мало бути 28 – за кількістю професорів (кожний професор представляв собою кафедру, науковий напрямок).
На етико-політичному відділенні першого періоду існували такі кафедри:

За Статутом 1804 року факультет мав широкі повноваження з питань забезпечення навчального процесу та викладення навчальних дисциплін. Так, факультет відповідав за:
1) складання навчального плану з кожної дисципліни;
2) щорічне визначення системи і порядку викладання факультетських дисциплін, розподіл навчального часу;
3) екзаменування осіб на ступені, які університет має право присуджувати;
4) розгляд промов, приготовлених для оголошення на урочистих зборах;
5) обрання тем конкурсних задач з об’явою винагороди, підведення підсумків конкурсу;
6) інспектування казеннокоштних і своєкоштних студентів, діяльність з організації занять в училищах (керівництво училищами за Статутом 1804 року було покладено на університети);
7) публікацію наукових робіт (в тому числі перекладів з іноземної мови) в місцевих журналах і Журналі Міністерства освіти.

На початку свого існування Харківський університет зіткнувся із проблемою забезпечення, як ми зараз говоримо, професорсько-викладацькими кадрами.
Пошук кандидатів на штатні посади професорів та викладачів Університету розпочали ще наприкінці 1802 року В. Н. Каразін та С. О. Потоцький. Результатом їхніх дій стало затвердження на посаду перших чотирьох професорів, серед яких був блискучий юрист, талановитий педагог і адміністратор І. Ф. Тимковський.

Тимковський Ілля Федорович,народився в 1773 році в м. Переяславі в сім’ї полкового осавулу. Початкову грамоту отримував вдома, потім – у монастирі, церковній школі та у “мандрівних” семінаристів. Навчався в Переяславській семінарії, після якої вступив до Київської духовної академії, де провів 5 років. Після Київської духовної академії продовжив навчання в Московському університеті, по закінченні якого (в 1797 році) поступив на службу до генерал-прокурора князя О.Б. Куракіна і був призначений на посаду викладача до Сенатського юнкерського інституту (читав російське правознавство).
В 1802 році І.Ф. Тимковський випустив книгу “Систематическое расположение законов российских”, яка принесла йому славу знавця російського законодавства.

Наприкінці 1802 року проф. І.Ф. Тимковський отримав від С.О. Потоцького (першого попечителя Харківського учбового округу) пропозицію зайняти посаду в Харківському університеті, який ще тільки створювався, і дав на це згоду. 17 березня 1803 року були затверджені штати Університету, з того часу проф. І.Ф. Тимковського зараховано ординарним професором Харківського університету із дорученням викладати цивільне та кримінальне право. Але ще до відкриття Університету С.О. Потоцький доручає проф. І.Ф. Тимковському виконання дуже важливої задачі – завершення підготовчих робіт з відкриття Університету, – з якою проф. І.Ф. Тимковський із честю впорався.

Проф. І.Ф. Тимковський мав величезний педагогічний досвід і рідку любов до шкільної справи; його видатні заслуги у справі первісної організації Університету та доуніверситетської освіти були оцінені, коли в 1811 році, при виході проф. І.Ф. Тимковського у відставку, Правління постановило внести в журнал такий запис:
«Університет завжди з величезною вдячністю буде згадувати, що устрій багатьох училищ у нашому окрузі, тепер повносилих, завдячує розсудливості, завзятості і невтомній праці проф. Тимковського».

За два роки до виходу у відставку проф. І.Ф. Тимковський був обраний деканом юридичного факультету.
Наукові заслуги проф. І.Ф. Тимковського оцінили одразу два вузи: в 1805 році Московський університет присудив йому ступень доктора utrisque juris, від Харківського університету в 1807 році він отримав ступень доктора філософії.

Основні роботи: “Систематический свод российских законов”, 1802 р.; “О применении знаний к состоянию и цели государства” (промова, проголошена на Зборах Університету 17 січня 1808 року); “Сравнение Юстиниановых законов с российскими”, 1809 р.; “О бывших в России предместьях и поместном праве” (промова, проголошена на Зборах Університету 30 червня 1810 року); “Опытный способ к философическому познанию российского языка”, 1811 р.

Заповнення вакантних місць на кафедрах Харківського університету було нерівномірним і розтягнулося на багато років. Дані з цього приводу, що наводяться різними дослідниками, є суперечливими, проте у будь-якому разі Університет розпочав роботу, коли в його штаті не вистачало майже половини викладачів, в тому числі 17 професорів . Однак професійний рівень харківських освітян – як російських підданих, так і іноземців – був доволі високим, причому етико-політичне відділення виявилося одним із найкраще укомплектованих. Першим деканом факультету став філософ проф. Й. Шад, який викладав філософію, логіку, латинську мову та літературу, психологію, естетику, німецьку літературу.

Шад Йоган (Іван Єгорович), одна з найсуперечливіших і найскандальніших постатей Університету за весь час його існування, народився в 1758 році в с. Мюрсбах (Німеччина) в сім’ї селянина. В 14 років поступив до єзуїтської семінарії. Складаючи вступний іспит з латинської мови, Й. Шад виявив найгірші знання, і ще тоді сам для себе вирішив, що зробить все можливе, щоб знати латинь досконало.

В роботі Л.Н. Загурського “Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905)”, нажаль, відсутні біографічні дані першого декану юридичного факультету. Пояснюється це, можливо, тим, що в 1817 році проф. Й. Шад був усунутий зі служби і вигнаний за межі Росії за вільнодумство·.

От як описує проф. Й. Шада у своїх спогадах
проф. К.Д. Роммель:
«Серед німців найпримітнішим був Й. Шад, колишній бенедиктинець із Банца у Франкенії, відомий завдяки конфлікту з тамтешніми обскурантами та таємничій втечі. Це був завзятий ненависник росіян, борець за освіту, літературу та філософію.
Зі студентами він знайшов спільну мову завдяки написаній вільною латинню роботі з логіки (філософської пропедевтики), і завдяки тому, що у своїй єзуїтській школі набув гарних латинських мовленнєвих навичок, він відігравав на раді та при академічних дискусіях вагому роль... Він здивував нас своїм невичерпним знанням скандальних чернецьких історій, а особливо, коли він під скрипку, врятовану  під час небезпечної втечі з Банца, декламував мені свою пісню свободи, схожу на пташиний спів. Він був абсолютним циніком, його чернецькі звички давали себе знати...
Безмежна любов до хмелю підірвала його здоров’я, а нещасливий шлюб із дворучною, жадібною жінкою, росіянкою німецького походження, ...став для нього справжньою домашньою катастрофою. Через один донос, де його лекції з метафізики, у яких відчувалася філософія Шеллінга, характеризувалися як атеїстичні, його пізніше... найбезжалісним чином депортували з Харкова. Решту свого нещасливого життя він прожив в Єні, де його прийняли Гете та Шіллер і відправили через одного російського посланця далі. Подейкують, що після свого вислання 1817 року Шад вирішив надрукувати твір про російську неосвіченість та скандали, але пізніше, через крайню бідність, змушений був продати його російському послові... в Берліні незадовго до своєї смерті...»

Відомий економіст, професор Л. Якоб читав студентам юридичного факультету політологію, правознавство, державознавство, економіку, німецьку літературу.

Якоб Людвіг Кіндратійович (Ludwig Heinrich von Jacob) економіст, суспільствознавець, який на час приїзду до Харкова вже мав європейську відомість, народився в 1759 році у с. Вітті (Прусія). В 1777 році після закінчення Магдебурзької гімназії вступив до Галльського університету, де вивчав філософію, історію, математику та педагогіку.

В 1785 році отримав звання доктора філософії і розпочав свою роботу в Галльському університеті на посаді доцента філософії. Протягом перших 15 років професорської діяльності викладав філософію, потім звернувся до вивчення суспільних та економічні наук. Його лекції з історії політики захоплювали слухачів і навіть були відмічені увагою Прусського короля.

Протягом трьох років, з 1803 по 1806 рік (закриття Галльського університету Наполеоном І) проф. Л. Якоб посідав посаду ректора.

В 1807 році, запрошений С.О. Потоцьким, проф. Л. Якоб дав згоду на перехід до Харківського університету, де отримав посаду ординарного професора кафедри дипломатики та політичної економії.
В 1816 році проф. Л. Якоб повернувся до Галльського університету на кафедру економічних наук, завершивши державну службу в Росії в чині статського радника і званні російського дворянина.
Автор 35 робіт, дві з яких було перекладено російською мовою: “Курс философии для гимназий Российской империи, сочиненный Людвигом Генрихом Якобом”, 1817 р.; “О деньгах. Рассуждения Л.Г. Якоба”, 1810 р .

Колега проф. Л. Якоба, на той час ад’юнкт, згодом – професор, Й. Ланг читав у Харківському університеті курси з філософії, математики, права, політичної економії, психології.

Ланг Йосиф Матвійович (Ioseph Lang), професор математики і економіст. В період з 1793 по 1798 роки навчався у Фрейбурзькому університеті, де вивчав філософію і правознавство. Після закінчення Університету викладав ці дисципліни.

В 1803 році перейшов до Харківського університету на посаду ад’юнкта філософських та математичних наук, в 1809 році став екстраординарним професором, в 1812 році – ординарним професором філософії.

З моменту відкриття Університету по 1812 рік виконував функції секретаря етико-політичного відділення, з 1807 року суміщаючи цю посаду із посадою бібліотекаря.
Крім читання лекцій за посадою викладача математики, з 1807 року викладав дисципліну “природне, державне та народне право”.

За поданням міністра духовних справ і народної освіти за самовільний виїзд за кордон в 1819 році “звільнений повністю з університету, без атестату” .

Отже, завдяки проф. І.Ф. Тимковському, проф. Й. Шаду, проф. Л. Якобу та проф. Й. Лангу, що вели більшість дисциплін по семи кафедрам факультету, було забезпечено викладання філософії, російського права, логіки, політекономії, латині, риторики. Щодо богословських наук, які мали читатися священиками, призначеними Св. Синодом, то довгий час ці науки було нікому викладати.

За Статутом 1894 року, факультет складався з професорів та ад’юнктів, очолювався деканом, який обирався з ординарних професорів. Деканами факультету в період з 1804 року по 1835 рік були: проф. Й. Шад,
проф. І.Ф. Тимковський, проф. Ф. Швейкарт, проф. Б.О. Рейт, проф. К.П. Павлович, протоієрей О.О. Могилевський, проф. Г.М. Данилович, проф. Т.Ф. Степанов.

Степанов Тихон Федорович, народився в 1795 році в м. Воронежі в сім’ї чиновника. В 1814 році поступив до Харківського університету, який закінчив зі ступенем кандидата по етико-політичному відділенню. В 1823 році був призначений на посаду викладача історії та географії до Харківського інституту благородних дівиць, а в 1824 році отримав ступень магістра політичної історії та географії за роботу “О политическом равновесии”.

В 1830 році Т.Ф. Степанов переходить на службу до Петербургу; через два роки, в 1832 році, він повертається до Харкова, отримавши призначення на посаду екстраординарного професора Харківського університету по кафедрі політичної економії.
В 1835 році проф. Т.Ф. Степанов був обраний деканом юридичного факультету; в 1837 році – призначений на посаду проректора Університету.
В 1845 році проф. Т.Ф. Степанов за станом здоров’я вийшов у відставку.
В автобіографії, написаній у 1845 році,
проф. Т.Ф. Степанов згадує свої студентські роки. Будучи студентом, він терпів крайню бідність, яка на все життя підірвала його здоров’я, але попри це він оволодів французькою, німецькою та англійською мовою, мав глибокі пізнання в галузі економічних наук.
Автор багатьох наукових статей (надруковані в Журналі міністерства народної просвіти, Літературній газеті та інших виданнях). Окремими виданнями вийшли такі роботи: “Вступительная лекция по политической экономии, читанная в Императорском Харьковском университете в качестве экстраординарного профессора”, 1832 р.; “Записки о политической экономии”, в 2-х частинах, 1844 та 1848 рік; “Общенародное право”, в 2-х томах, 1847 р.

 

Другий період (1835-1863 рр.)
Другий період історії юридичного факультету розпочинається 26 червня
1835 року із прийняттям нового Загального Статуту Імператорських Російських університетів. Відповідно до Статуту на етико-політичному відділенні було змінено перелік кафедр (їхня кількість, у порівнянні зі Статутом 1804 року, залишилася незмінною – сім):

Статут 1835 року вводить п’ять кафедр із вітчизняного законодавства (замість однієї), а також нову науку – енциклопедію законознавства.
*
Церковні дисципліни не належать до жодного з факультетів, але призначені для всіх православних студентів.
Статут залишив колегіальну форму вирішення багатьох питань внутрішнього устрою; ректор, професори та ад’юнкти обираються Радою, декан – факультетом, і затверджуються Міністерством освіти. Одночасно із цим Статут розширив повноваження попечителя, який мав тепер приймати “всі міри” для процвітання Університету.

Для заміщення вакантних кафедр, поряд із обранням, були передбачені ще два нових способи: конкурс, що оголошувався радою університету з дозволу попечителя, і призначення, що здійснювалося міністром, який, за власним розсудом, міг призначати по вакантним кафедрам професорів та ад’юнктів з числа молодих людей, які “відрізняються вченістю і талантом викладання”. Таким чином, Статут 1835 року значно звузив університетську автономію, елементи якої зберігалися ще протягом одинадцяти років.

В 1846 році Університет було підпорядковано військовому відомству – генерал-губернатору; Рада позбавлена права обирати ректора, право факультету обирати декана обмежено; викладання здійснюється в межах програмам, які затверджуються ректором; припиняється відправлення молодих людей закордон для подальшого там навчання; кількість студентів в Університеті обмежується комплектом (300 осіб).

Влада попечителя розширюється; Міністерство освіти отримує широке право призначати викладачів на посади, яким часто зловживає; це тягне перші хвилювання серед студентів. Щоб придушити студентське невдоволення Міністерство видає цікаву, як на наш погляд, інструкцію:
«1) довести до відома студентів Харківського університету, що вони не мають законного права виявляти прилюдно своїм професорам знаки схвалення (шляхом оплесків і т.п.) або засудження (шиканням, свистом, виходом з аудиторії і т.п.);
2) зобов’язати деканів спостерігати за лекціями професорів, яким поставити в обов’язок, не захоплюючись суєтним шуканням популярності серед студентів, сумлінно виконувати свою роботу і морально впливати на своїх слухачів, спрямовуючи їхні розуми до істинної мети просвіти з урахуванням суспільного порядку та підпорядкуванням встановленій владі»
.

На другий період історії факультету припадає робота проф. Г.С. Гордієнкова, проф. М.П. Клобуцького, проф. О.В. Куніцина, проф. О.М. Міцкевича, проф. І.В. Платонова, проф. С.В. Пахмана, проф. А.Г. Станіславського (всі вони, крім проф. М.П. Клобуцького, у різні часи обіймали посаду декана юридичного факультету), а також початок наукової та педагогічної діяльності ад’юнктів О.І. Полюмбецького та Д.І. Каченовського. Наведемо біографічні дані деяких із цих вчених.

Куніцин Олексій Васильович, народився в 1805 році в с. Поріччя Тверської губернії в сім’ї священика. Навчався в тверській духовній семінарії, потім (з 1827 року) – в Санкт-Петербурзькій духовній академії.
До закінчення курсу навчання в Академії, як здібний і сумлінний студент, був обраний для проходження стажування при Канцелярії Його Величності (1829 рік), де під керівництвом графа Сперанського вивчав російське законодавство.
В 1831 році продовжив навчання в Берлінському університеті, де вивчав курс юридичних наук. В 1835 році проф. О.В. Куніцин, після складення іспитів на докторський ступень та успішного захисту тез “О наследовании по закону…”, отримав ступень доктора і був призначений до Харківського університету спочатку екстраординарним, а згодом – ординарним професором кафедри цивільних законів.

В 1839 році проф. О.В. Куніцина обрано на посаду ректора Університету, повноваження якого він здійснює до 1841 року; з 1841 року займає посаду проректора і декана юридичного факультету. Деканом юридичного факультету і проректором Університету проф. О.В. Куніцин обирався також у 1845 та 1849 роках; наступні чотири роки він займає ці посади не внаслідок обрання, а за рішенням попечителя.

Після виходу у відставку, в 1863 році Рада Університету обирає проф. О.В. Куніцина почесним членом Імператорського Харківського університету.
Основні роботи проф. О.В. Куніцина: “О наследовании по закону, по началам Российского законодательства, в историческом ходе постановлений о сем предмете”, 1842 р.; “Руководство к изучению законов гражданских в историко-догматическом виде”, 1856 р.; “О существе и пределах власти судьи в гражданской распре”, 1857 р.

Клобуцький Михайло Петрович·, народився в 1808 році в купецькій родині. В 1830 році закінчив Харківський університет, отримавши кандидатський ступень. Викладацьку діяльність розпочав у 1834 році в Інституті благородних дівиць як викладач історії.

В 1837 році М.П. Клобуцького затверджено виконуючим обов’язки ад’юнкта по юридичному факультету Харківського університету із дорученням читати державне право під керівництвом
проф. Т.Ф. Степанова.

В 1839 році М.П. Клобуцький захистив дисертацію й отримав ступень магістра, після чого був затверджений на посаді ад’юнкта по кафедрі законів про державні повинності та фінанси.

Через рік М.П. Клобуцького призначено виконуючим обов’язки екстраординарного професора із зобов’язанням витримати у встановлені строки докторський екзамен.

Цей екзамен він здати не зміг, рівно як не зміг представити докторську дисертацію. В такому положенні
М.П. Клобуцький знаходився протягом шести років.
В 1846 році попечитель Університету кн. Долгоруков зажадав від М.П. Клобуцького складення протягом року докторського екзамену, погрожуючи усуненням з посади. М.П. Клобуцький не зміг ні скласти іспиту, ні написати дисертацію. У своє виправдання він послався на скрутні сімейні обставини (смерть дружини від холери) і отримав відстрочку на півроку.

По закінченню відстрочки М.П. Клобуцький дисертацію знову не подав, однак цього разу причини, з яких він не написав роботу (зокрема, він вказував страх перед холерою, що лютувала тоді в Харкові, який паралізував не лише його сили, але й саму думку про докторський ступень; посилену викладацьку діяльність; складність обраної теми; необхідність підготувати за вимогою Міністерства програму викладення науки про фінанси й таке інше), не були пойняті до уваги. В листі від 20 квітня 1849 року попечитель, погрожуючи замістити кафедру іншою особою, вимагає від М.П. Клобуцького складення екзамену і встановлює для цього кінцевий строк – вересень.

Нарешті, в серпні 1849 року М.П. Клобуцький подає заяву про допущення його до складення докторського екзамену, а у вересня представляє на розгляд факультету дисертацію “О происхождении и пользе бумажных денег вообще и о введении оных в России”, яку було захищено лише в 1853 році. В 1854 році М.П. Клобуцький отримав звання екстраординарного професора.
У вересні 1859 року, по вислузі проф. М.П Клобуцьким двадцяти п’яти років, Рада обговорює питання про залишення його на службі ще на п’ять років. Розглянувши відомості про діяльність та вчені труди професора, Рада більшістю голосів (11 проти 8) вирішує представити М.П. Клобуцького до звільнення, але міністр наказує залишити М.П. Клобуцького на посаді до того моменту, як йому не буде знайдено гідної заміни. В травні 1862 року відбулося призначення І.М. Корсака і одночасно звільнення М.П. Клобуцького.

Основні роботи: “Исследование главных положений основных законов Российской империи, в историческом их развитии” (магістерська дисертація), “О происхождении и пользе бумажных денег вообще и о введении оных в России” (докторська дисертація) .

Станіславський Антон Григорович, народився в 1817 році в дворянській родині. Вищу освіту отримав в Казанському університеті на юридичному факультеті, який закінчив у 1842 році. В рік закінчення Університету захистив дисертацію на ступень магістра цивільного законознавства.

З 1843 року викладав історію римського права в Казанському університеті, займаючи посаду ад’юнкта. А.Г. Станіславський мав енциклопедичні знання, і факультет, в умовах недостатності викладачів (проблема, яка для Казанського університету була навіть гострішою, ніж для Харківського), доручав йому читання різних предметів – поліцейського права, загальнонародного права і дипломатії та інших.

В 1851 році проф. А.Г. Станіславський, який на той час мав ступень доктора права, порушує клопотання про своє переведення з Казанського до Харківського університету на кафедру енциклопедії права. Дві причини приватного характеру змушували проф. А.Г. Станіславського перевестися до Харкова: по-перше, стан здоров’я професора вимагав “сприятливого південного клімату”; по-друге, його мати, що мешкала в Київській губернії, потребувала допомоги сина.

В 1853 році Харківський університет отримав в особі
проф. А.Г. Станіславського викладача, діяльність якого має бути особливо відмічена в історії юридичного факультету: до Харкова приїхав зрілий вчений, вже відомий в науковому світі, який мав бажання бути корисним студентам.

Це бажання скоро здійснилося. Саме проф. А.Г. Станіславський вперше ввів на юридичному факультеті практичні заняття. Ретельно вивчивши їх проведення в інших університетах (Казанському та Петербурзькому), він представив на розгляд юридичного факультету записку щодо необхідності створення на факультеті умов, які б дозволяли студентам виявляти свою самостійність і вчитися застосовувати юридичні знання на практиці.

Сумлінне ставлення проф. А.Г. Станіславського знайшло свій прояв, крім введення практичних занять, у складенні детальної програми з історії римського права (на прохання факультету), а також конспектів з цього предмету.

В 1868 році проф. А.Г. Станіславський подає прохання про відставку, але враховуючи нечисленність факультету, і йдучи назустріч одностайному проханню своїх колег, знову приймає на себе викладання енциклопедії права та римського права.

Життя і діяльність проф. А.Г. Станіславського в Харківському університеті дозволяють говорити про нього як про видатного лектора та викладача, гуманного адміністратора і серйозного вченого.

Основні наукові роботи: “Об актах укрепления прав и имущества”, 1842 р.; “О ходе законоведения в России и результатах современного его направления”, 1853 р.; “Систематический указатель юридической литературы за 1830-1853 гг.”, 1854 р.; “О началах ограждения имущественных отношений в древнейших памятниках русского законодательства”, 1856 р.; “О происхождении положительного права”, 1856 р.

Третій період (1863-1884 рр.)
Наприкінці другого періоду стають очевидними недоліки університетської організації: усунення університетів від вирішення питань, які стосувалися їхнього внутрішнього життя; зменшення професорського персоналу, внаслідок чого багато кафедр були вакантними. 18 червня 1863 року приймається новий Статут, який, у порівнянні зі Статутом 1835 року, підняв статус університетів.

Статут 1863 року надав університетам самостійності, в основу якої було покладено положення Статуту 1804 року, передбачивши принцип виборності всіх університетських посад.

Для заміщення вакантних кафедр, за Статутом 1863 року, існували такі способи: обрання Радою, конкурс і безпосереднє призначення міністром (останнє – в тому випадку, коли кафедра не буде заміщена протягом року кандидатом, що обирається).
*
Із тим, щоб Рада мала достатню кількість кандидатів для заміщення вакантних кафедр та посад, факультету було надано право: залишати при університеті молодих людей стипендіатами для приготування к професорському званню; клопотати про їхнє навчання закордоном; присуджувати молодим людям звання приват-доцентів.
Статут 1863 року передбачав збільшення кількості кафедр: на юридичному факультеті замість 7 кафедр при 8 професорах та 2 ад’юнктах засновувалося

13 кафедр при 13 професорах та 6 доцентах.
За Статутом 1863 року факультет був представлений такими кафедрами:

Слід зазначити, що саме в третій період на юридичному факультеті навчалася найбільша кількість студентів: так, наприкінці 1865 року кількість студентів-юристів (323 особи) перевищувала загальну кількість студентів інших спеціальностей (222 особи).
Посаду декана юридичного факультету в 1863-1884 рр. обіймали:
проф. О.І. Палюмбецький, проф. А.Г. Станіславський, проф. Д.І. Каченовський, проф. І.П. Сокальський, проф. А.М. Стоянов.

Палюмбецький Олександр Іванович, народився в 1811 році в родині священика. Початкову освіту отримав в Казанській духовній семінарії, після якої поступив на філософсько-юридичний факультет Казанського педагогічного інституту. Під час навчання на філософсько-юридичному факультеті О.І. Палюмбецький показав відмінні успіхи в руському праві; в 1836 році був командирований закордон для подальшого навчання.

В 1838 році О.І. Палюмбецький отримав призначення в Харківський університет, де йому було доручено читання лекцій з історії руського права.

В 1842 році, після успішного складення докторського екзамену О.І. Палюмбецького призначено секретарем юридичного факультету; в 1844 році він отримує звання екстраординарного професора, а згодом – професора.

В 1844 році проф. О.І. Палюмбецький захистив докторську дисертацію “О системе судебных доказательств древнего германского права в сравнении с Русской Правдой и поздними русскими законами, находящимся с ним в ближайшем соотношении”.

В 1849 році проф. О.І. Палюмбецький обраний на посаду ректора, яку займає до 1852 року.
Проф. О.І. Палюмбецький неодноразово виконував повноваження декана юридичного факультету (цю посаду він вперше отримав у 1859 році).

Колеги проф. О.І. Палюмбецького цінували його талант вченого і викладача. Коли скінчився 30-річний строк служби проф. О.І. Палюмбецького (1868 рік), факультет одностайно постановив просити його залишитися і порушив про це клопотання перед Радою. Проф. О.І. Палюмбецький дав згоду залишитися ще на три роки, причому його було обрано деканом факультету.

В 1871 році скінчився продовжений строк служби проф. О.І. Палюмбецького. Юридичний факультет знову клопочеться про залишення професора в Університеті. Зокрема, в клопотанні зазначається:
«Юридичний факультет вважає за необхідне своєчасно прийняти всі можливі міри, щоб утримати настільки досвідченого і гідного викладача... має честь клопотати перед Радою про залишення п. Палюмбецького на службі ще на два роки по кафедрі кримінального права...»

Рада Університету задовольнила зазначене клопотання. Через рік після цього проф. О.І. Палюмбецький обирається на посаду ректора Університету.
Проф. О.І. Палюмбецький залишався на своїй посаді до 1876 року, понад сорока років прослуживши Харківському університету. Навіть після виходу у відставку, факультет доручав проф. О.І. Палюмбецькому читання лекцій.

За довгу й плідну працю на користь Університету і науці проф. О.І. Палюмбецького обрано почесним членом Харківського університету.

Основні роботи: “О происхождении и развитии пенитенциарной системы”; “Об устном и публичном судопроизводстве”; “О следствии в словесном и публичном процессе”; “Джон Говард и состояние тюрем в Европе в конце 18 столетия”. Залишилися також його лекції з енциклопедії права .

Каченовський Дмитро Іванович, народився в 1827 році в родині службовця. Початкову освіту отримав в Орловському училищі дітей канцелярських службовців; в 1839 році поступив до Харківської гімназії (до 4 класу), де навчався за казенний кошт.
В 1843 році Д.І. Каченовський став студентом Харківського університету, по закінченні якого в 1847 році отримав ступень кандидата і залишився в Університеті для подальшого навчання (приготування до професорського звання).

Протягом року після закінчення Університету
Д.І. Каченовський склав екзамен на ступень магістра, під час якого, за свідченням декана юридичного факультету, “виявив глибокі знання і дійсно науковий напрямок”. В травні 1849 року відбувся прилюдний захист магістерської дисертації Д.І. Каченовського “О владычестве над морями”. В грудні 1849 року Д.І. Каченовський отримує призначення на посаду ад’юнкта Харківського університету.

Наступного академічного року (1850-1851 рр.) Д.І. Каченовський призначається секретарем юридичного факультету. В цьому році він читає лекції з енциклопедії законознавства і державних установ, а також основних законів Російської Імперії з державної служби. В 1853 році йому доручають “цензурування” неофіційної частини “харківських губернських відомостей” і знову обирають секретарем факультету.

В 1854 році Д.І. Каченовському було дозволено відрядження на 3 місяці до Москви та Петербургу для огляду бібліотек та архівів, вивчення пам’яток європейської та руської дипломатії, відвідування лекцій, а також поповнення необхідними відомостями та документами роботу з міжнародного права, над якою він працював.

В березні 1855 року Д.І. Каченовський склав іспити на ступень доктора політичних наук і захистив дисертацію в Московському університеті; в грудні 1855 року він отримав звання екстраординарного професора. В 1856 році
проф. Д.І. Каченовського, “з причини учених занять та слабкого здоров’я”, звільнено від “цензурування”.

В 1858 році проф. Д.І. Каченовський отримує звання ординарного професора по кафедрі загальнонародного права та дипломатії.

В 1858 році міністерство дозволяє викладати в університетах державне право європейських країн. За словами одного із сучасників це нововведення “викликало душевне щастя і чисту, безмежну вдячність”. Читання нового предмету було доручено проф. Д.І. Каченовському, який із радістю прийняв цей почесний обов’язок.

В 1861 року проф. Д.І. Каченовський, посилаючись на слабкість здоров’я, просить юридичний факультет про надання закордонної відпустки на 4 місяці, обіцяючи вільний від лікування час присвятити науці. Відпуску було дозволено. В 1864 році проф. Д.І. Каченовський знову відправляється закордон для лікування.

В 1867 році проф. Д.І. Каченовського обрано секретарем юридичного факультету; в 1870 році – деканом строком на три роки. Однак, вже восени 1872 року він змушений просити факультет про відставку з цієї посади за станом здоров’я.

В грудні 1872 року проф. Д.І. Каченовський помер від чахотки. Помираючи, він заповів зі своїх дуже скромних коштів, які залишилися матері, 900 карбованців із тим, щоб проценти від них використовувалися
“на премії та стипендії або допомогу студентам, які проявили особливі знання в галузі міжнародного права, а також для друкування написаних ними творів або зроблених перекладів з цього предмету...”

Таким чином, остання думка професора, його воля належали науці, якій він віддав усі свої сили, присвятив усе своє коротке життя.
Проф. І.Д. Каченовський є автором понад 100 публікацій, особливе місце серед яких посідає “Курс международного права”, 1863 р. Наукові ідеї проф. І.Д. Каченовського знайшли відображення в нормах міжнародного морського права .

Стоянов Андрій Миколайович, випускник Харківського університету
(в 1853 році отримав ступень кандидата). В грудні 1862 року А.М. Стоянову присуджено магістерський ступень за роботу “Методы разработки положительного права и общественное значение юристов от глоссаторов до конца XVIII столетия”.

В 1863 році А.М. Стоянов призначений на посаду ад’юнкта по кафедрі енциклопедії законодавства і Російських державних законів і направлений “із вченою метою” закордон на два роки.

В 1869 році А.М. Стоянов захищає докторську дисертацію “История адвокатуры у древних народов” і отримує призначення на посаду екстраординарного професора кафедри історії важливих іноземних законодавств стародавніх та нових.

В 1870 році проф. А.М. Стоянов переходить на кафедру енциклопедії права, в 1887 році – на кафедру римського права. В 1888 році, по вислузі 25 років, отримує звання почесного професора.
Особливий успіх серед студентів мали лекції проф. А.М. Стоянова з римського права, які він читав протягом останніх 15 років своєї викладацької діяльності. Ці лекції відвідувалися не лише юристами, але й студентами інших факультетів, і проходили в постійно переповненій аудиторії.

Роботи проф. А.М. Стоянова вражають широким спектром наукового пошуку: історія права, порівняльне правознавство, міжнародне право, державне право, римське право, методологія юридичних наук.

Основні роботи: “Курс истории древних законодательств. Законодательство древних народов Востока. Европейское законодательство”, 1887 р.; “Воспоминания о Д.И. Каченовском”, 1873 р.; “Зачатки семейного права у первобытных народов”, 1884 р.; “Историческая аналогия и точки соприкосновения новых законодательств с древним правом”, 1883 р.; “очерки истории и догматики международного права”, 1875 р.; “Из истории университетов Западной Европы”, 1891 р.; “Из истории дуэлей в Западной Европе”, 1893 р.; “Обычное право в истории важнейших государств Западной Европы и особенно Франции”, 1883 р.; “Этюды по всеобщей истории права”, 1884 р. .

Четвертий період (1884-1920 рр.)
Статут 1884 року ліквідував університетську автономію, скасував принцип виборності при заміщенні вакантних посад; призначення на посаду, за Статутом, залежало від міністра, причому факультет був невправі робити рекомендації щодо призначення. Міністр міг оголосити конкурс для обрання на вакантну кафедру, до участі в якому допускалися особи, що мали ступень доктора, пізніше – ступень магістра. Декан факультету обирався попечителем і затверджувався міністром строком на чотири роки. Декан обирав секретаря факультету з професорів строком на чотири роки, якого за поданням ректора затверджував попечитель Університету.
У 1884 році на факультеті існували такі кафедри:

Деканами юридичного факультету в цей період були: проф. А.М. Стоянов, проф. М.М. Алексеєнко, проф. Л.Н. Загурський, проф. М.А. Остроумов; науково-викладацьку діяльність на факультеті здійснювали: проф. М.А. Гредескул, проф. І.П. Сокальський, проф. Г.Ф. Шершеневич, проф. Л.Є. Владимиров, проф. В.П. Даневський, проф. І.І. Дитятін, проф. Г.М. Цехановецький, проф. М.П. Чубинський, проф. О.О. Алексеєв та інші.

Алексеєнко Михайло Мартинович, народився в 1848 році в
м. Катеринославі; походив із купецького родини. Початкову освіту отримав в Катеринославській гімназії, по закінченню якої поступив на юридичний факультет Харківського університету. В 1869 році отримав ступень кандидата і був залишений в Університеті для приготування до професорського звання по кафедрі фінансового права.

В 1872 році захистив магістерську дисертацію “Очерк нарастания государственного долга Англии и Франции”, після чого, в 1873 році, отримав призначення на посаду штатного доцента.

В 1874 році М.М. Алексеєнко був відряджений закордон на два роки з метою вивчення “фінансових явищ” у зарубіжних країнах, а також вивчення методики викладання в європейських університетах.

В 1879 році М.М. Алексеєнко представив на розгляд факультету докторську дисертацію за темою “Действующее законодательство о прямых налогах”, успішний захист якої відбувся в тому ж році.

В 1880 році М.М. Алексеєнко стає ординарним професором кафедри фінансового права. В цій посаді він залишається до 1890 року, коли був призначений на посаду ректора Університету.

В 1895 році проф. М.М. Алексеєнко отримав звання почесного професора. В 1899 році проф. М.М. Алексеєнка було призначено на посаду попечителя Казанського округу. В 1901 році він повертається до Харкова і обіймає посаду попечителя Харківського округу.

Діяльність проф. М.М. Алексеєнка понад тридцяти років була пов’язана із Харківським університетом, з них шість років він очолював юридичний факультет, протягом дев’яти років був ректором університету, вісім років займав посаду попечителя Харківського навчального округу.

Основні роботи: “Организация государственного хозяйствования”, 1870 р.; “Подушная подать”, 1870 р.; “Взгляд на развитие учения о налоге у экономистов” 1870 р.; “Общая теория переложения законов” 1870 р.; “Государственный кредит. Очерк иностранного государственного долга Англии и Франции”, 1872 р.; “Действующее законодательство о прямых налогах”, 1879 р.; “О подоходном налоге”, 1885 р.; “Лекции по финансовому праву” .

Гредескул Микола Андрійович, народився в 1865 році на Харківщині в дворянській родині.

В 1875 році почав навчання в Харківській гімназії, яку закінчив у 1883 році, одержавши золоту медаль.

Після гімназії поступив на фізико-математичний факультет Харківського університету; в 1887 році отримав ступень кандидата природних наук і почав готуватися до іспитів по юридичному факультету, які витримав в порядку екстерна в 1890 році. Навчання на фізико-математичному факультеті і подальший перехід на юридичний були результатом свідомого вибору М.А. Гредескула, зробленого під впливом ідей О. Конта щодо класифікації наук і необхідності вивчення природних наук перед суспільними.

В 1891 році М.А. Гредескула залишено при Університеті стипендіатом для приготування до професорського звання по кафедрі цивільного права. Через рік М.А. Гредескул витримав магістерські іспити і був призначений на посаду приват-доцента кафедри цивільного права та судочинства. В 1908 році захистив докторську дисертацію і отримав звання професора.

Основні роботи: “К учению об осуществлении права. Интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права”, 1900 р.; “К оценки теории состязательного начала в гражданском процессе”, 1898 р.; “Г. Петражицкий и его политика права”, 1900 р.; “Социологическое изучение права”, 1900 р.; “Творческие задачи в современном гражданском праве”, 1901 р.; “К вопросу о способах изучения права”, 1904 р.; “Марксизм и идеализм”, 1904 р.

Дитятін Іван Іванович, народився в 1847 році в Петербурзі в міщанській родині. Навчався на юридичному факультеті С.-Петербурзького університету, по закінченні якого, в 1871 році, був залишений стипендіатом по кафедрі історії руського права.

Після захисту в 1875 році магістерської дисертації “Устройство и управление городов России: города России в XVIII в.” отримав призначення на посаду в.о. екстраординарного професора по кафедрі енциклопедії права Демидівського юридичного ліцею.

В 1877 році І.І. Дитятін захистив у Петербурзькому університеті докторську дисертацію “Устройство и управление городов России: городское самоуправление в России до 1870 г.” і наступного року перейшов до Харківського університету на кафедру історії руського права. Блискучі лекції, які проф. І.І. Дитятін читав в Університеті, привертали увагу студентів всіх факультетів і мали успіх у слухачів, про що свідчать спогади сучасників.

В 1889 році проф. І.І. Дитятін був переведений до Дерптського університету, але в 1891 році тяжка хвороба змусила його вийти у відставку.

Основні роботи: “Статьи по истории русского права”, 1895 р.; “К вопросу о земских соборах XVII в.”, 1883 р.; “Из истории законодательства XVI-XVIII вв.”, 1888 р.

Даневський Всеволод Пієвич, народився в 1852 році в дворянській родині на Харківщині. В 1870 році закінчив Харківську гімназію і поступив на юридичний факультет Московського Університету, який закінчив в 1875 році кандидатом права із золотою медаллю за студентську роботу “О правах нейтральных государств”.

В 1877 році, склавши магістерський іспит в Московському університеті, був переведений до Харкова і призначений на посаду приват-доцента по кафедрі міжнародного права. В 1879 році захистив магістерську дисертацію “Исторический опыт нейтралитета и критика Парижской морской декларации 1856 г.”.

В 1880 році В.П. Даневський відряджений закордон із науковою метою. В 1882 році захищає докторську дисертацію “Системы политического равновесия и легитимизма и начало национальности в их взаимной связи”, отримує звання екстраординарного, а згодом, в 1884 році, – ординарного професора.

З 1888 року паралельно з лекціями з міжнародного права читає, за дорученням факультету, курс кримінального права. В 1893 році переведений на кафедру кримінального права і судочинства. В 1895 році проф. В.П. Даневський залишає викладацьку й наукову діяльність в галузі міжнародного права і займається, із властивими йому енергією та захопленням, виключно кримінальним правом.

Основні роботи: “Очерк новейшей литературы по международному праву”, 1876 р.; “Изложение и раз бор сочинения Блунчли “О праве добычи”, 1878 р.; “Современное состояние призового судоустройства по отношению к нейтральным и необходимые в нем реформы”, 1879 р.; “Исторический почерк нейтралитета и причина Парижской морской декларации”, 1856 р.; “О каперстве и морской войне”, 1878 р.; “Принципы международного права”, 1880 р.; “Основания международного права, его принципы и цели”, 1879 р.; “О борьбе с рабовладением и работорговлей”, 1892 р.; “Законы войны на суше”, 1882 р.; “Пособие к изучению истории и системы международного права”, 1892 р.; “Системы политического равновесия и легитимизма и начала национальности в их взаимной связи” .

В 1920 році Комісія у справах реформування вищої школи при Наркомосвіти УРСР приймає Інструкцію про тимчасову організацію вищої школи в Україні, яка наказувала заняття на юридичних факультетах
«...повністю припинити і організаційні їх форми без шкоди для інвентарю рішучо ліквідувати... Вивчення правових дисциплін забезпечується в найближчі часи, для чого буде використаний і необхідний викладацький персонал юридичних факультетів» .

Одним з останніх випускників факультету, що прославив свою alma mater, був проф. Володимир Михайлович Корецький (1890-1984), випускник Харківського університету 1916 року, доктор юридичних наук, професор, академік АН УРСР, директор Інституту держави та права АН УРСР, Герой соціалістичного труда. Проф. В.М. Корецький став першим вітчизняним вченим, який увійшов до складу Комітету ООН з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації, був членом і першим заступником голови Комісії ООН з прав людини, обіймав посаду віце-президента Міжнародного Суду ООН.

П’ятий період (відродження юридичного факультету)
Відродження юридичного факультету розпочалося в 2001 році, коли за Наказом ректора № 0202-4079 від 31.08.2001 року в межах філософського факультету Університету було створено кафедру правознавства.

В 2002 та 2003 роках філософський факультет проводив набір студентів за спеціальністю “правознавство”, які по закінченню навчання мали отримати освітньо-кваліфікаційний рівень “молодший спеціаліст”. В 2002 році набір складав 34 особи, в 2003 році – 35 осіб. Згодом (після відкриття юридичного факультету) студентів цих двох груп було переведено з філософського на юридичний факультет.

У квітні 2004 року Університет отримав ліцензію ДАК Міністерства освіти і науки України на підготовку студентів за спеціальністю “правознавство” освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”.

Навесні 2004 року кількість кафедр з правознавчих дисциплін збільшується: створено кафедру кримінально-правових дисциплін та кафедру цивільно-правових дисциплін , таким чином в межах філософського факультету з весни 2004 року діє три кафедри, на яких читаються юридичні науки.

Виходячи з останньої обставини, а також враховуючи те, що “…кількість студентів денної форми навчання, які навчаються за спеціальністю “правознавство” і суміжним спеціальностями, враховуючи прийом на 1 курс у 2004 році, перевищить 200 осіб” , Міністерство освіти і науки України дає дозвіл на створення юридичного факультету .

Оформлення юридичного факультету як самостійної університетської одиниці завершується Наказом ректора № 0202-1/088 від 1.06. 2004 року:
«1. Створити в Університеті юридичний факультет з
1.06. 2004 року.

2. Доручити юридичному факультету підготовку фахівців за напрямом “право” освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”.
3. Включити до складу юридичного факультету кафедру державно-правових дисциплін, кафедру кримінально-правових дисциплін, кафедру цивільно-правових дисциплін.
4. Призначити виконуючою обов’язки декана юридичного факультету завідуючу кафедрою державно-правових дисциплін, к.ю.н. Кагановську Т.Є.».


Каразин В.Н. Сочинения, письма, бумаги. Х., 1910, с. 654.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1908, с. 185-191.

Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета. Т. 1. - Х., 1905, с. 222.

· Біографічні дані Й. Шада містяться в роботах: Зеленогорский Р.А. Иван Григорьевич Шад// Записки Харьковского университета, 1896, № 2, с. 49-64; Багалей Д.И. Заметки и материалы для истории Харьковского университета, открытые в архиве Министерства народного просвещения (отчет о командировке)// Записки Харьковского университета, 1894, № 1, с.45-60; Лавровский Н.А. Эпизод из истории Харьковского университета. М., 1873.

Роммель К.Д. Спогади про моє життя та мій час. Х., 2001, с. 123-124.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1908, с. 275-277.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1908, с. 271-272.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1908, с. 277-279.

* Колегія професорів юридичного факультету 1856 рік. На знімку: О.І. Палюмбецький,
О.В. Куніцин, І.В. Платонов, М.П. Клобуцький (сидять); І.Д. Каченовський, А.М. Міцкевич,
А.Г. Станіславський (стоять).

Цит за: Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 35.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 193-196.

· Біографія є цікавою, враховуючи довгий захист докторської дисертацій, що, врешті-решт відбувся після втручання в справу попечителя Університету.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 209-215.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 295-298.

* Ілюстрація 7. Засідання Вченої ради Університету. Фотограф О. Іваницький.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 292-295.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 242-247. Див. також: Стоянов Н.А. Воспоминания о Д.И. Каченовском// Записки Харьковского университета, 1894, № 1, с. 1-41.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 174-179.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 215-217.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с.204-205.

Загурский Л.Н. Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х, 1908, с. 247-249.

ЦГАОР УССР, ф.166, оп.2, 1920 г., д. 7, л. 61-62.

Наказ Ректора № 3801-1/057 від 5.04.2004 р.

Наказ Ректора № 0202-1/087 від 28.05.2004 р.

Лист Ректора до Міністерства освіти і науки України № 0101-125 від 15.04.2004 р.

Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-2229 від 20.05.2004 р.

вгору